оригінальна стаття / Joanna Czeczott
переклад та адаптація / Олег Покотило
завантажити статтю в .pdf

1. Починаймо розмову!

Дуже важливо, щоб діти дізналися про те, що відбувається в першу чергу від нас – у безпечних умовах. Звістка про війну завжди викликає лавину страхів. Якщо ми повідомимо про це дитині - у нас є шанс подбати про її емоції. Не обманюймо себе, що ми можемо захистити дітей від складних та болючих тем. Вони звучать буквально скрізь – у громадському транспорті, у школі від однолітків, у всіх медіа, в тому числі в соцмережах. Ми не маємо на це впливу. Однак ми можемо взяти на себе відповідальність за те, як ми підготуємо наших дітей до новин про війну, передаючи їх найбезпечнішим та найм'якшим способом.

2. Дозуймо інформацію

У війни найжорстокіше обличчя. Найімовірніше, найближчим часом ми почуємо серйозні подробиці вторгнення, а також жахливі історії. Не передаваймо їх дітям. Вони повинні дізнатися, що йде війна, але, якщо можливо, давайте збережемо дітей від її найжахливіших аспектів.

3. Будьте обережні з зображеннями

Уява дитини може намалювати різні образи. Для неї гасло «війна» не має означати спалені будинки, закривавлені обличчя, розбиті тіла. І ми можемо спробувати захистити дітей від подібних образів. Тож давайте постараємося не дивитися при дітях відео, не показувати їм драматичні фото. Давайте спробуємо задовольнити нашу потребу в інформації про те, що відбувається в Україні, не в їх присутності. Замість показування картинок розмовляйте з дітьми. Розмова дозволяє реагувати на емоції дитини і слова активують в свідомості дитини рівно стільки, скільки вона здатна прийняти. А образи та картинки можуть спровокувати у свідомості дитини те, до чого вона не готова – тому не варто їх легковажно використовувати. Це важливо.

4. Пояснюйте те, що відбувається

Знання завжди заспокоюють, дають відчуття обізнаності з темою. Залежно від віку та розуміння дитиною ситуації ви можете розповісти їй, як вторглися в Україну, хто править Росією і що зараз може зробити Захід. Розкажіть дитині про мужнє та сильне українське військо, про міжнародну підтримку – це формує відчуття безпеки.

5. Відповідайте на запитання, не поспішайте

Діти мають різний ступінь готовності сприймати погану інформацію та потребу задовольнити свої знання. Тому після того, як ми дали дитині базову інформацію про війну, давайте відкриємось її допитливості. Дитина задаватиме стільки питань, скільки зможе прийняти. Відповідайте чесно та відповідно до своїх знань, але також з увагою до емоцій та відгуку дитини. Ми знаємо своїх дітей найкраще і відчуваємо, коли буде «забагато».

6. Давайте спробуємо заспокоїти емоції

Швидше за все, незважаючи на наші зусилля з пунктів 3 і 4, діти отримають інформацію, до якої виявляться емоційно не готові. Ми маємо заспокоїти свої емоції. Якщо ми бачимо, що дитина дратівлива, напружена або розбита - згадайте, що вона бореться з чимось, що виходить за межі її розуміння світу. Так, наче світ з бурхливої комп'ютерної гри чи з фільму раптом увійшов у наші домівки. Давайте прийдемо з дитиною до порозуміння, позитивно вплинемо на її поведінку, якщо влаштує скандал або вибухне гнівом. Спробуємо назвати наші почуття і те, наскільки складною є ситуація. Ми можемо сказати: «Я розумію, що ти переживаєш. Я бачу, що ти в стресі. Те, що відбувається, є справді дуже важким».

7. Обіймаємося, обіймаємося і ще раз обіймаємося!

Це завжди працює.

8. Давайте дозволимо собі бути емоційними, але не панікуйми перед дитиною

Це правда, що всі ми спустошені вторгненням Путіна, не можемо знайти знайти собі місце і думати про щось інше. Тому давайте згадаємо про залізне правило, яке застосовується перед кожним авіаперельотом – подбаймо спочатку про свій стан. Давайте дозволимо собі плакати і злитися, давайте поговоримо з нашими близькими дорослими і пошукаймо підтримки всіма способами, які нам допомагають. Але важливо, що з дітьми власне ми є джерелом підтримки! Коли відчуття безпеки дитини зменшується, тому що в їх світ входить війна, батьки повинні бути як скеля, на яку можна спертися. Розмовляючи з дитиною, спокійно повторюйте: «Я з тобою. Я подбаю, щоб ми були в безпеці. Тобі не потрібно турбуватися про це». Це слова, які діють як пластир на ранці дитини. Якщо вам допомагає плач - поплачте разом, розділіть смуток. Але, як батьки, не впадайте в істерику перед дитиною. Якщо ви відчуваєте, що більше не можете «триматися» - вийдіть з кімнати і створіть для себе умови, щоб заспокоїтись. Важливо не налякати дитину власним розладом.

9. Давайте боротися з почуттям безпорадності

Переконання, що ми можемо зробити хоч щось символічне, надає впевненість та полегшення. Ми можемо намалювати український прапор або поговорити про те, як ми можемо допомогти собі та іншим. Ви можете поговорити зі своєю дитиною про те, що інші країни, наприклад, Євросоюз, Америка готові нам допомогти. Давайте разом з дітьми порадіємо висловам солідарності з Україною, які лунають зі всього світу, а свої розчарування краще залишимо при собі. Подаруймо надію. І будьмо сильними!